Вівторок, 11.08.2020, 06:27
Вітаю Вас Гість | RSS

Бердянська ЗОШ I-III ступенів №5

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Шкільні статті

Велика перемога
  

          Зайцева Владислава

ООШ №5, 9-Б клас

Пам’ять про воєнні ті роки не згасне в серці ніколи…

             66 років назад закінчилася Велика Вітчизняна війна, яка принесла людству сльози, горе, утрати, руйнування. Ми свято бережемо образ Великої Перемоги – від Брестської фортеці й Сталінградської битви до штурму рейхстагу, від перших загиблих на кордоні бійців і офіцерів до постаті воїна-визволителя з дитиною на руках у Трептов-парку в Берліні. І чим далі віддаляють нас події від 9 травня 1945 року, тим величнішим постає подвиг нашого народу, який розгромив фашизм і врятував людство від коричневої чуми.

          Коли почалася Велика Вітчизняна війна, моїй прабабусі, Олексенко Марії Антонівні, виповнилося дев’ятнадцять років. Навесні 1942-го жителів селища Драчі Ржищівського району Київської області зігнали на площу біля церкви. Зібрали всіх хлопців і дівчат, наказавши йти до станції Ржищів. Там нібито чекатиме їх потяг.

          Прабабусю Марію посадили у вантажний потяг для худоби та повезли на Кагарлик, із Кагарлика – на Київ, із Києва – до Німеччини. Їхали хлопці та дівчата до місця призначення цілий місяць, поки не опинилися в місті Дессау, на заводі «Каларітер-Бау». Із 28 травня 1942 року моя прабабуся стала паяльницею деталей на ньому. Майстром там був німець Фріц Клаус, добрий чоловік, який жалів робітників. Жили люди в дерев’яних бараках, працювали дванадцять годин на день. Був один вихідний день, коли можна було сходити до міста відпочити: писали на рукаві номер і відпускали. Платили сімнадцять марок на місяць, але на ці гроші можна було купити або намисто, або ситро, але ні в якому разі хліба. Годували так: одна столова ложка цукру, півкілограма хліба на тиждень, варена бруква, картопля, кава. І так прабабуся Марія пропрацювала на заводі три роки. За цей час померли три дівчини з бабусиного села.

          Місто Дессау стоїть на річці Ельбі, через яку було збудовано великий міст. По ньому йшли американські війська визволяти в’язнів із полону. Коли розпочалося бомбардування міста Дессау, робітникам дозволили тікати до лісу. «Алярм! Алярм!» - кричали німці, що означало: «Тривога! Тривога!» Коли американці визволили в’язнів, усі були дуже раді, цілувалися, обнімалися, співали, називали один одного «камарад». Потім українцям сказали зібрати речі, бо будуть повертатися на Батьківщину.

            У червні 1945 року моя прабабуся Марія повернулася до рідного села. Як на диво, батьківська хата збереглася, тільки трішечки зруйнувалася. Через півроку прабабуся виїхала в село Миколаївку Запорізької області до старшої сестри, яка переїхала сюди ще до війни, рятуючись від голодомору. У цьому селі моя прабабуся вийшла заміж, народила двох дітей, працювала в колгоспі. Робота була тяжкою, на трудодні, вихідних не було, їздили на поле полоти буряки, соняшники.

           Моя прабабуся Марія Антонівна пережила важкі випробування життям, винесла голод, війну, зруйнування на своїх плечах. Але вона не зломилася. Якою ціною їй це вдалося, видно тільки тепер: сидить та тримає у своїх руках нагороди. Я завжди буду пам’ятати розповідь своєї бабусі та гордитися нею.

          66-та річниця Перемоги… Небагато залишилося сьогодні ветеранів Великої Вітчизняної, посивілих, знесилених ранами минулих боїв.  Наш святий обов’язок – зберегти пам’ять про безсмертний подвиг рідного народу. Знати про минулу війну необхідно. Той жах, кров, смерть, сльози дітей і матерів не повинні повторитися. Цього не можна допустити. Нової війни не повинно бути!

Категорія: Шкільні статті | Додав: admin (17.10.2011)
Переглядів: 458 | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
«гаряча лінія»
Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Бердянська ЗОШ 5 © 2020